Філіп IV Красивий був загадкою для своїх сучасників і довгий час залишався такою для істориків. Бо ця людина прихована за справами свого царювання, справами, здатними розпалити романтичну уяву напівтемрявою бенкету тамплієрів, зловісною сімейною драмою трьох його синів, нещадної боротьби з папою Боніфацієм VIII. Для одних він був «залізним королем», який безжально збудував сучасну бюрократичну державу на руїнах феодальної монархії; для інших – королем із плоті та крові, що приховував за маскою сфінкса та безпристрасністю статуї слабкий і нерішучий характер, на який чинили сильний вплив його наближені радники, Флот, Ногарі та Маріньї. Репутація Пилипа Красивого була підмочена постійним порівнянням його з ідеалізованим образом його діда Людовіка Святого, чиє правління вважалося золотим віком. Але близько 1300 року почалося справжнє «залізне століття»: це був кінець «прекрасного середньовіччя» і початок століття катастроф, з першими проявами масового голоду, початком Столітньої війни, а незабаром і повальними епідеміями. Щоб керувати королівством Франція в такий складний період, забезпечуючи перехід від феодальної монархії до національної монархії, вимагалося щось більше, ніж святий, який мріяв про хрестовий похід: була потрібна тверда і прагматична особистість. Жорж Мінуа розповідає свою історію і малює свій портрет короля Пилипа Красивого, з усією неупередженістю і талантом. >