Термін «елефантерія», нещодавно введений у російську мову, позначає бойових слонів як рід військ. Вперше для військових цілей слонів почали використовувати приблизно три тисячі років тому у Стародавній Індії. «Екіпаж» слона складався з двох-трьох людей – воїни сиділи на строкатій попоні чи на особливому сідлі, а ноги слона охороняли приписані до тварини четверо піхотинців («вартові стоп»). Елефантерія була головною ударною силою індійської армії: вході битви при Гідаспе (326 р. до н.е.) слони раджі Пора атакували легендарну фаланг Олександра Македонського. Після битви Олександр сформував із трофейних слонів гвардійський відрад, посадивши важкоозброєних піхотинців-гоплітів на спини тварин. Епоха еллінізму воістину стала часом розквіту елефантерії. У Ш – середині ІІ. до н.е. на озброєнні армій найпотужніших держав (Македонії, Сирії, Єгипту) стояли десятки бойових слонів. Римляни, які навчилися успішно боротися з елефантерією, теж обзавелися цим родом військ. Слони Вічного міста боролася з македонянами, іспанськими кельтиберами, галлами-аллоброгами, а імператор Клавдій навіть планував використати їх у поході до Британії в 43 р. н.е. Нефедкіна у всіх подробицях відновлює історію бойового застосування як слонів, а й собак, коней, ослів, биків, верблюдів під час військових конфліктів Стародавнього світу.