У 26-річного Еміля лікарі діагностують захворювання, що призводить до поступової втрати пам'яті, — ранній Альцгеймер. Йому обіцяють два роки життя та пропонують залишитися у лікарні під наглядом. Але він відмовляється. Замість того щоб бути тягарем для рідних, молодик потай купує старенький кемпінг-кар і без особливої надії дає оголошення в Мережі, запрошуючи попутника розділити з ним останню в його житті подорож. На його здивування, така людина швидко перебуває. Це Жоанна, їй 29. Її, у великому чорному капелюсі, тендітному і байдужому до всього, Еміль зустрічає на парковці біля автостради. Удвох вони їдуть до Піренеї. Періодичні дзвінки на мобільний дівчини та її бесіди по телефону інтригують Еміля, який починає думати, що попутниця приховує якусь таємницю. Проте сміливе рішення Жоанни — супроводжувати молодого чоловіка, про якого вона не знає нічого, крім стану його здоров'я, Зрештою дарує їм двом не тільки прекрасні пейзажі, а й несподівані відкриття. Через біль і страх герої проходять нелегкий шлях прощання один з одним і одночасно знаходять самих себе.

Письменниці Меліссе да Коста вдалося створити історію, щемливо сумну і приголомшливо красиву одночасно, в якій очевидне розставання може стати новою надією. А так глибоко відчути і точно передати внутрішній світ людини, яка повільно втрачає пам'ять, письменниця змогла завдяки особистому досвіду допомоги людям із діагнозом хворобу Альцгеймера.