Події життя Павла Мілюкова — історика, журналіста, політолога, лідера кадетської партії, міністра Тимчасового уряду — з лишком вистачило б на кілька біографій. Він зустрічався з Львом Товстим, розмовляв із Леніним, дискутував із Троцьким. Засновник російського лібералізму сидів у царській в'язниці за антиурядову агітацію, за тверду зовнішньополітичну лінію отримав іронічне прізвисько Дарданелльський, а еміграції пережив замах монархістів. З його газетою «Останні новини» співпрацювали Надія Теффі, Марк Алданов, Іван Бунін. Спектр його наукових інтересів був надзвичайно широким: від землеволодіння часів Івана Грозного до геополітичних проблем на Балканах. Він започаткував нову наукову дисципліну — культурологію, вільно розмовляв кількома іноземними мовами, ще до еміграції читав лекції в Болгарії, США, Англії. Будучи визнаним науковим авторитетом, він так і не отримав звання професора і, за його власними словами, залишився останнім російським приват-доцентом.