У книзі зроблено спробу зрозуміти, яке місце у радянському сталінському суспільстві займав феномен доносів та викриттів — як у кризові моменти, так і в моменти відносного спокою. Яка роль сімейних та споріднених відносин у подібній практиці? Доноси та викриття (і добровільні, і з примусу) вважалися підтримкою режиму, співпрацею з ним. Чи були такі вчинки корисливими? Якою мірою донесення було необхідно державі та окремим громадянам? Чи йдеться тут про донос у повному розумінні цього слова? У наміри автора не входить реабілітація донощиків та донесення в СРСР. У книзі робиться спроба окреслити межі цього явища та описати його максимально об'єктивно. Книга представляє інтерес як для дослідників-істориків, так і для широкого кола читачів, які цікавляться історією Росії.