«Не людина, а стихія», «він завжди був попереду і цим приваблював серця солдатів», «його любили і йому вірили», «він себе не шкодував, особисто був хоробрий і ліз уперед окресливши голову» – так говорили про Лавра Георгійовича Корнілова не лише соратники, а й навіть вороги. Син сибірського козака і хрещеної козашки, що піднявся на вершину військової ієрархії. Безстрашний розвідник, який виконував секретні місії в Афганістані, Індії та Китаї. Георгіївський кавалер, герой Російсько-японської та Великої війни. Автор перших ударних частин російської армії. Верховний Головнокомандувач і диктатор Росії, що не відбувся. Вождь Білого руху, який очолив легендарний «Крижаний похід» і трагічно загинув під час штурму Катеринодара. Останній герой Імперії, який міг би зупинити революцію та врятувати Батьківщину. Так вважають «корнилівці». «Революційний генерал», який зрадив довіру Миколи II і особисто заарештував царську сім'ю. Невдаха, який провалив «Корнілівський заколот» і тим самим розчистив шлях більшовикам. Палій Громадянської війни, який наказав «полонених не брати». Так судять Корнілова його вороги. Чи є в цих звинуваченнях бодай частка правди? Чи можна зберегти чисту офіцерську честь у розпал братовбивчої бійні? Чи спокутує геройська смерть колишні помилки? І чи буде розгадана таємниця «містичної» загибелі генерала Корнілова, про яку сперечаються досі?