Автора цієї книги, який хоробро воював в Афганістані, двічі представляли до звання Героя Радянського Союзу. Але він так і не отримав. Мабуть, тому, як він сам потім жартівливо пояснював, що замість чобіт надягав на бойові операції в горах зручніші кросівки і погано проводив політзаняття з солдатами. Проте бойові нагороди має: два ордени Червоної Зірки, медалі. «Яскраво-червона валіза, чавкнувши, придрукувалася до бетонки Кабульського аеродрому, - пише Микола Прокудін. – Це була міцна німецька валіза, величезних, прямо гігантських розмірів, яку називають «мрія окупанта». У ньому вмістилися бушлат, шинель повсякденна, шинель парадна, кітель повсякденний і парадний, хромові чоботи і ще багато всякої нісенітниці. Я глибоко вдихнуло розпечене липневе повітря Кабула... Коли пияцтво й дурість гарнізону остаточно набридли, таки добився переказу за кордон. Моїм «закордоном» став уже багато років воюючий Афганістан. Що там насправді відбувається, ні я, ні мої товариші по службі до ладу не знали». Повернувшись із війни, Прокудін почав писати. Навіщо? «Душа болить за тих, хто загинув на афганській війні», – каже письменник.