«Я рвався в бій: жадав різати та шити не під пильним наглядом професорсько-викладацького складу кафедри хірургічних хвороб, а сам! Можна було залишитися в місті, але юнацький максималізм взяв вгору над здоровим глуздом, і я поїхав працювати на периферію. — Ти вже восьмий хірург за останні три роки, — повідомив мені завідувач хірургічного відділення. — Як? - здивувався я. - Вісім хірургів за три роки? А що тут, аномальна зона? — Так ні, — сумно посміхнувся лікар. — Труднощів злякалися.— Ну, я труднощів не боюся,— самовпевнено запевнив я. — Ось вийшов раніше на два дні. Як виявилося, даремно…» Дмитро Правдін справді одразу після інституту влаштувався працювати районним хірургом. Цей роман цілком реальний! Дмитро вів щоденник, тому більш кумедного, чудового і жахливого чтива не бачили навіть пропалені любителі медичних серіалів та книг!