— Який сумний видок, — голосно порушив мовчання, що панувала в автобусі — Рома Попов, кремезний, чорнявий сімнадцятирічний юнак, що сидів у лівому ряду салону біля вікна, що одразу за водієм, — невже нам тут цілий місяць? Але йому ніхто не відповів. Майбутні студенти медики, а поки що відправлена до колгоспу безправна абітура, не горіли бажанням ворушити мовою в такій запиленій задусі і вступати в сумнівні дискусії. Не рятували пасажирів і відкриті навстіж вікна: у салоні дуже пахло бензином і розпеченим залізом – автобус усередині чомусь майже не охолоджувався. Двадцять дівчат і десять хлопців під наглядом пари серйозних на вигляд викладачів з рюкзаками та спортивними сумками, в робочому одязі мчали вперед, назустріч трудовому подвигу до колгоспу «Червоний орач».