Валішевський виявився одним із перших істориків Росії, які вирвалися із сімдесятирічного «висновку». Поки державні видавництва тримали останню оборону, намагаючись усіма силами не допустити на наші вовки Карамзіна, Соловйова та Ключевського, приватне видавництво протягом одного року випустило десять головних творів історика, які, як і слід було очікувати, миттєво розійшлися, і сьогодні, чого чекати випливало, «лотошники» б'ють за них три шкури. Вибір заповзятливих видавців був, звичайно, не випадковий. Доступність викладу, часом чисто белетристична його форма і упор на подієво-побутову сторону історії робили і роблять книги Валишевського особливо привабливими для широкого читача. Однак досі не зібрано, а вірніше сказати, не розшукано його літературну спадщину «малих форм» - нариси та статті, що з'являлися на сторінках великої російської періодики початку XX століття. Схоже, саме «Зміна» зробила тут перший крок, опублікувавши в № 2—3 за минулий рік історичний нарис Валишевського «Бунт Стеньки Разіна». В. О. Ключевський писав: «З російських людей XVII ст. я не знаю людину більшу і своєріднішу за Нікона». Належну данину цим якостям віддає і Валишевський, не оминаючи, проте, мовчанням та інших, йому властивих.

Опубліковано в журналі «Зміна» №5 за 1993 рік.