Вождь підняв руки вгору, і Василь побачив на його долонях, як і казала йому Саріка, мідного жука, голова якого була яскраво-червоною, а весь тулуб його відливав начищеною до сліпучого блиску міддю, яка відображалася в кожній морській краплі, що долітала. до нього. Жук грізно підняв голову, потім опустив її, видавши короткий лютий крик «Ксхе!» і з неба впав до ніг вождя величезний, розміром із кулак, рубін. Плем'я радісно закричало, чоловіки махали списами, жінки почали кружляти, ляскаючи себе по засмаглих стегнах. Вождь закричав: "Вахаранена Нунду!". Він урочисто підняв над головою рубін, і кинув його в хвилю, що піднялася. І океан затих. У це неможливо було повірити! Але щойно хвилі вухали, розбиваючись об сірі скелі, а тепер вони лизали їх, немов ласкаві цуценята, плескаючись десь там, унизу, не долітаючи до майданчика, де зібралося плем'я. Одинадцята книга із серії «Магія Уральського лісу»