Жодного руху, жодного звуку, тільки темні похмурі будинки. Попереду я вже розрізняла високу громаду замку, що навис над порожнім містом. Гострі вежі його протикали похмуре небо, і здавалося, що морок з небес повзе по рівних стінах до його підніжжя. Замок був оточений глибоким ровом, вода з нього вже давно пішла, дно було затягнуте сіро-коричневою піщаною кіркою. У сухих тріщинах були видні предмети, які так і залишилися лежати на дні, не потривожені ніким за сотні років. Це були зім'яті обладунки, проламані шоломи, дерев'яні сходи. І ще кілька величезних черепів із рогами. Навколо них стирчали рештки копій. Мабуть, демони дійшли до замку, але тут вони натрапили на хоробрих захисників фортеці, і бій між ними був жорстоким. Дев'ята книга із циклу «Магія Уральського лісу».