Маша Левіна-Паркер аналізує прозові тексти Андрія Білого як серію самоописів. Це щоразу відновлюване у варіаціях переосмислення автором свого Я – у відносинах із батьками, ідеями, об'єктами бажання, колегами по перу, друзями. Досліджуються механізми літературної асиміляції психологічної травми автора, зв'язок автобіографічного з сюжетами та мотивами, з оповідальними прийомами та стилем. Матеріал розглядається у контексті теорій трансформістського автобіографічного листа. Поєднання теорії серійної автобіографії з теорією автофікшн (самотвору) у запропонованій автором гібридній теорії серійного самотвору дозволяє зрозуміти багато загадкових особливостей творчості Білого.