Люся з тих, про кого одні з презирством говорять «дура», а інші з благоговінням – «свята». Других, звичайно, менше. Насправді Люся – ангел. У сенсі – ангельського терпіння та лагідності людина. А ще вона – лікар від бога, а ця професія, як відомо, передбачає гуманне ставлення до людей. Люсиним терпінням, лагідністю та гуманізмом користуються всі – пацієнти, чоловік та діти, друзі, друзі друзів та просто випадкові знайомі. Ті, хто любить її по-справжньому, розуміють: марнотратно алмазом різати скло, якщо його можна обмежити та милуватися. Але сама Люся впевнена: її доля служити іншим. Вона втомлено стягує з вішалки пошарпані ангельські крила й покірно втискає втомлені ноги у башмаки, що бачили: її чекають, вона потрібна, а значить, треба поспішати – підтримувати, допомагати, рятувати. Життя продовжується.