«Повільна», тобто в міру проживання двохтисячних проза, що писалася, — спроба зобразити те, якими побачили ми себе в дзеркалі часів: розповіді про благополучного клерка, який раптом виявляється бездомним бродягою і починає життя наново, зі здивуванням спостерігаючи за самим собою; про кримську курортну негу, яка несподівано для оповідача вивертається навиворіт, змушуючи його пережити чи не передсмертну стомлюваність; про життя мешканців звичайного московського двору, картинки якої раптом починають бути схожим на схуднене полотно, і з чорних тріщин цього полотна простягають протяги невідомої – лякаючої та чарівної – реальності; про нічну готельну дівчину та її дивного клієнта, що разом з'ясовують, що ж таке насправді з ними відбувається; та інші оповідання. Іншими словами, проза про «звичайне» життя «звичайних» людей, кожен з яких – таємниця і для оточуючих, і для себе.