Оповідання Альохіна тяжіють скластися в єдиний текст, як ртутні кулі прагнуть утворити отруйну калюжу. Мати на книжковій полиці зібрання його творів якось означатиме володіння хоча б одним чуттєвим і точно запротокольованим людським життям. Нічого спільного з Прустом тут немає, Альохін – полярна, колюча планета. Він патологічно не вміє брехати. Відчуває, що має вміти як письменник, але постійно зривається до правди. Це синхронний голос героя та автора, який перестане існувати, якщо не оголить совість. Алехінський читач – його Страшний суд. Будь-яка напускна річ висміюється, шкіра здерта. Тому таке гостре, трагічне сприйняття дійсності, переживання сучасного Російського побуту як Чистилища.