Світ накрився ядерним вибухом, і я разом із ним. За ідеєю я мав загинути, але раптом прийшов до тями... Де? Темно перед очима! Не видно нічого. Оп - видно! Я у власному тілі. Мені знову чотирнадцять, на дворі початок дев'яностих. У холодильнику — маргарин «рама» і суп із сизих макаронів, у телевізорі — «Санта-Барбара», сестра збирається ступити на слизьку доріжку, матір вигнали з роботи власним коштом, а батько, який тепер молодший за мене-справжнього на вісім років, завів іншу сім'ю. Здавалося б, тобі відомі ключові повороти історії – дій! Розвивайся! Ага, як би не так! Спробуй щось зробити, коли навіть паспорта немає і ніхто не сприймає тебе всерйоз! А ще з'ясувалося, що в реальності, що змінюється, утворюються порожнечі, які заповнюються зовсім не так, як мені хочеться.