- Мама? – пробелькотіла Памела. - Це ти? Привид підняв руки. Його кисті нагадували пташині лапи з довгими пазурами. Привид осудливе дивився на тремтячу дівчину. Мертвенно бліді губи розтулилися, і глухий, жахливий стогін наповнив спальню. Памела похолола від страху. – Памела! - заверещав привид тонким голосом, що зривається. – Бачиш, що ти наробила! Твоя пристрасть до розваг коштувала мені життя! Ми проклинаємо тебе, Памело! Ми загинули через тебе! - Не треба! – з жахом залепетала дівчина. – Будь ласка, мамо. Пробач мені! - Ми тільки тоді знайдемо спокій, коли ти помреш! – пролунало у відповідь.