«…За часів Катерини II у поляків було прагнення до зближення з Росією; принаймні були ознаки цього у релігійній сфері латинської західної Росії. Римсько-католицька колегія в Петербурзі і діяльність латинського митрополита Сестренцевича служать слабким нагадуванням про бажання російських латинян, що зародилося тоді, послабити ланцюги, що пов'язували їх з татом, і посилити зв'язок з їх новою вітчизною – Росією. Але що ж із цього вийшло найближчим часом? Латинські знущання над західно-російськими уніатами, дванадцятий рік та список ксьондзів, що брали участь у смутах 1831 і 1862–63 років, служать кричущими доказами повсякчасної переважання в поляках фанатичного, ультрамонтанського спрямування…»