Никифор Григора (бл. 1290–1361) — візантійський ерудит, історик та астроном, учасник богословських, так званих «ісихастських», суперечок середини ХІV ст., у яких він виступав опонентом Григорія Палами. Автор низки агіографічних творів, праць з риторики, богословських трактатів і природничих, переважно астрономічних, творів. «Історія ромеїв» є найважливішою роботою Григори та одним із головних джерел із візантійської історії XIII–XIV ст. Її 37 книг охоплюють період з 1204 по 1359 р., але найбільш докладно автор описує історичних діячів свого часу та події, свідком і часом учасником яких він був як особа наближена до імператорського двору. У другому томі, що містить книги з XII по XIII III і початок книги XIV, вперше перекладені російською мовою, приділено особливу увагу Константинопольському собору 1351 р., на якому Никифор був засуджений за свою антипаламітську позицію. Він розбирає аргументи супротивників і наводить свої контраргументи, ґрунтуючись на писаннях отців церкви та античних філософів, широко цитованих ними. 5Книга XXI 363Книга XXII 395Книга XXIII 433Книга XXIV 469