«Стучать каблучки по мостовий. Вуаль під капелюшком колишається, додаючи таємниці прекрасному обличчю незнайомки. А народ навколо посміхається. Незнайомка ловить привітні погляди чужих людей і сама, не витримавши, повертає посмішку за посмішку. Що може бути більш умиротворюючим, ніж грубі, але приємні особи простих городян, задоволених можливістю на мить струсити з себе вічну заклопотаність і сірість буднів? Вона для них точно картинка з дитячої книжки. Шматок чарівної казки. Звичайно, вони не розуміють, що пурхати на каблуках по каменю майже смертельний номер – тут ніхто не носить туфель на каблуках. Як ніхто не носить і шовків. Оцінюючи незнайомку за зовнішнім виглядом, її приймають за леді з вищого суспільства, що заскочила на вулицю Петард з якихось своїх справ…»