Анатолій Приставкин був справжнім професіоналом, майстром слова, за визнанням багатьох, вся його проза написана з найвищою мірою достовірності. Він був і, безумовно, залишається живим голосом свого часу… нашого часу… У документально-біографічних новелах «Синдром п'яного серця» автор згадує про зустрінуті на «винній дорозі» Юрія Казакова, Адольфа Шапіра, Алеся Адамовича, Олексія Каплера та багатьох інших. У книгу також увійшла одна з його останніх повістей – «Золотий кат». «І коли про Росію кажуть, що в неї „синдром п'яного серця“, це теж правда. Хоча я не впевнений, що можу пояснити, що це таке. Повна безпробудна п'янка? Напевно. Це теж є. І тяжке похмілля, що закінчується новою, ще більш затятою і безпросвітною піддачею? Але ж є якісь дивні просвіти між згубним падінням: і почуття провини, перед усіма і собою, почуття покаяння, щирого, на межі відчаю і надії, і провидця, інакше не скажеш, відчуття цього світу, який ще шкода, ніж себе, тому що і він, він теж котиться в прірву... Звідси всепрощення і бажання віддати останнє, хоча його залишилося не так уже й багато. Словом, синдром п'яного, але – серця!» Анатолій Приставкин