Суспільство, в якому ми живемо, схильне до жорсткої цензури і хтось вирішує, що необхідна нова структура цензорів. «Телебачення продукт колективного перегляду. Мало хто дивиться на самоті. У своїй масі подивляться катастрофи, різні НП. Подивившись і обговоривши вдома чи службі, більшість інформації стирається. Нам потрібно достукатися індивідуально, - він замовк, а потім ніби щось обміркувавши, продовжив, - публікація це індивідуальні ліки для мізків. І за допомогою цих ліків ми повинні спробувати спрямовувати думки та дії. Спільних ліків не буває. Колективне читання не популярне, тому, читаючи, людина пропускає інформацію через своє «я», наскільки вона співзвучна її думкам. Тому обмежимося друкованими виданнями». «Я б не зміг, як ти. Будемо об'єктивними. Я не такий боєць. Я розумію, що мене образили, але я такий самий, як більшість. Хоч як дивно, легше проковтнути образу, ніж набратися мужності для боротьби. Можна себе заспокоїти тим, що образа, як камінь, пролетів повз мене і взагалі призначався не мені. Але це уявне заспокоєння. Залишившись наодинці з собою, починаєш оплакувати свою боягузтво ». Дорогі читачі! Хіба не буває, що ви думаєте не тільки про справи насущні? Думки самі приходять, незалежно від того, кличете ви їх чи ні. Якщо трапиться час мислити, не женіть його, і без вас проженуть. Книга видана завдяки думці читачів рукопису в інтернеті. Вона – результат спілкування із вами. Це ваші думки, почуття. Автор, як губка, вбирає їх та кладе на папір. Тому в ній усі ми.