Апокрифи - (від грец. ἀπόκρῠφος — таємний, потаємний) — твори про події і персонажів Священної історії, що виникли на рубежі нашої ери, не ввійшли в офіційні церковні канони. Апокрифи традиційно поділяють на старозавітні та новозавітні (за аналогією з текстами канонічної Біблії). Слов'янські переклади апокрифів з'явилися, мабуть, разом із перекладами текстів Святого Письма в кирило-мефодіївський період розвитку перекладної писемності, а на Русь потрапили з прийняттям християнства. Ці книжки включалися до «зречених» списків, проте були дуже популярні в давній Русі. Апокрифи привертали увагу читачів тим, що доповнювали скупу на подробиці біблійну розповідь, причому у живій, цікавій формі, із значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання про сенс буття, про початок і кінець світу, про пекло і рай з докладним описом як райського блаженства, так і пекельних мук. В апокрифах з вражаючою деталізацією зображувалась доля людської душі після смерті, поневіряння, яким зазнавали душі грішників. А. перетворювалися на свого роду народну Біблію, що займає проміжне положення між книжковою та усною традиціями. Давньоруське мистецтво нерідко зверталося до цих апокрифічних сюжетів. Апокрифічні сюжети знайшли свій відбиток і у духовних віршах