Океан він сам по собі, він великий, могутній, він життя. Але форми, що у ньому перебувають – не Океан. Вони є частиною його життя. Навіть якщо вони стають неподільними, кожен повинен як і раніше, як і творив, жив, так і жити, і творити. Океан він стан. Він не ти, не я. У ньому і я, і ти. І навіть якщо від нас нічого не залишилося, це не означає, що ми ОКЕАН, це означає, що ми його частина, і ми розуміємо його, але ми можемо щось зробити, використовуючи силу ОКЕАНА. А ти наївно кинув на себе роль ОКЕАНУ, думаючи, що ти вже ВІН. Він через тебе якийсь час буде. А потім піде. І залишиться ти, що нічого не вміє. Який буде "мертвий" і нічого не вміти. Бо океан покинув його. Океан закликається лише з допомогою творчої діяльності, де йде віддача енергії, та розвитку. А ти раб його, який любить своїх тобі невідомих людей, тому що ти з'їв "рослину сили" - на що ти здатний нарізно, що йде в нікуди довгий час, в темряві живучи, - без сили потоку? ... Потоковий діалог, що розширює погляд на світ.