Найприємнішим і найстрашнішим для мене почуттям, що я знайшла на цій землі, стала втрата контролю. Я впустила його глибоко у воду. Вода вибила його з моєї голови і забрала з собою в сплячий хаос у серці океану. Без контролю я стала вільною та легкою, дитиною, яка обіймає величезного помаранчевого зайця у центрі вітальні будинку батьків. Я б назвала це абсолютним щастям, тихим, сповненим. Я сиділа на краю борда і дивилася на лінію горизонту, що поглинала сонце, що заходило. Воно було таким великим, помаранчевим і теплим, і нагадало мені того плюшевого зайця з величезними вухами, нагадало те почуття, яке колись було втрачено на довгі роки, почуття, яке я зовсім ненароком знову знайшла тут, сидячи на заході сонця в солоному океані. Я знову була вдома. Якою б довгою не здавалася ця дорога, скільки синців я не отримала б на цьому шляху, вона привела мене до себе.