Це ще одна книга про Анну Керн. І не остання, звісно. Доки ми знатимемо Пушкіна, ми знатимемо і її. У кожного покоління читачів вона буде своєю. У цій книзі вона така, якою побачив її я. Пушкін створив її літературну репутацію: геній чистої краси! Але сам і зруйнував її. Генерал Єрмолай Керн сам створював собі репутацію героя першої великої визвольної війни, Ганна зруйнувала її. Пушкіністи довершили справу. Генерала шкода, і я спробую його захистити. Анна Керн прожила бурхливе життя. Пушкіністи зарахували до її альковного списку чотирнадцять щасливців, зокрема батька Пушкіна – Сергія Львовича, і його брата – Лева. Дивна річ, усіх цих чоловіків вона любила щиро, наче вперше. Серце її оновлювалося для будь-якого нового кохання. Тож серіал її драми не набрид їй і в кінці життя. І це все теж надзвичайно. Чому ж так вийшло, що ціла епоха героїв і геніїв дивиться на нас її очима? Містить нецензурну лайку.