У 1987 році вийшла перша книга Ніни Садур — збірка п'єс «Дивна баба», і одразу розпочалася її популярність як драматурга, до якої незабаром приєдналася й популярність прозаїка. Її прозу порівнюють з уламками дивного дзеркала, що відображає життя не прямо, а з перетвореннями, так що в будь-якій маленькій історії бачиться і вгадується дуже багато. Це проза прикордонних станів і дивних героїнь, що з'являються, як здається спочатку, нізвідки — чи то зі сну, чи то з марення. Насправді бред, по суті, саме наше життя, а героїні з цим маренням борються — поодинці, без найменшої надії на розуміння: справжністю почуттів, умінням побачити навіть у безнадійній реальності «чудесні знаки порятунку».