Коли у травні 1945 року американські солдати звільняли концентраційний табір Бухенвальд, у якому загинуло понад 60 000 людей, вони не могли повірити своїм очам. Поряд із дорослими в'язнями їх вийшли зустрічати кілька сотень хлопчиків 11–14 років. Серед них був і Ромек Вайсман, який залишився через війну сиротою. Психіатри, які обстежили дітей, боялися, що їм ніколи не вдасться повернутися до повноцінного життя, настільки скаліченими і дикими вони були. Через багато років Ромек розповідає свою історію: про жахіття війни, про важку працю в ув'язненні і про те, що допомагало йому не здаватися. . Його книга показує: кінець війни – це ще кінець випробувань. Пройшовши крізь пекло на землі, найскладніше – це впоратися зі втратою всієї родини, знайти у своєму серці любов і силу до того, щоб жити далі.