У перші роки холодної війни найефективнішим способом збору стратегічної розвідки про Радянський Союз та його союзників були пілотовані польоти. U-2 компанії Lockheed був вражаючим успіхом у цій ролі. На превелике занепокоєння президента Ейзенхауера, його форма означала, що його можна було відстежити на російських радарах. Враховуючи дуже чутливий характер таких польотів, президент наполягав на тому, що необхідно докласти всіх зусиль, щоб зменшити до нуля радіолокаційне поле U-2 (RCS), зробивши таким чином літак "невидимим". Коли це виявилося неможливим, було створено умови для заміни U-2. Після змагання між Lockheed і Convair, перший був оголошений переможцем, і результатом став A-12. Розроблений для включення функцій «невидимки» ще до появи цього терміну, A-12 на сьогоднішній день доведено як найшвидший і високолітаючий реактивний літак, який коли-небудь створювався, і експлуатується виключно Центральним розвідувальним управлінням. Ця книга також охоплює двомісний варіант конструкції, побудований як вдосконалений перехоплювач — YF-12. Крім того, також буде розглянуто програму безпілотників D-21, відому як Tagboard.