У дореволюційних ліберальних, а потім і в радянських стереотипах імператор Микола I представлявся виключно як душитель свободи, грубий солдафон «Микола Палкін», «жандарм Європи», гонитель декабристів, польських патріотів, вільнодумців та Пушкіна, ворог технічного прогресу. Багато ж сучасників вважали його чи не ідеальним государем, безстрашним офіцером, тонким і вмілим політиком, кодифікатором, реформатором, що вибудував стійку вертикаль влади, бюрократичний апарат, що чітко працює, на чолі якого стояв сам Микола, який працював цілодобово без вихідних. Саме він, єдиний із російських царів, з повною підставою міг про себе сказати: «Держава – це я». На великому документальному матеріалі та свідченнях сучасників автор розуміється на особливостях цієї суперечливої постаті російської історії та його епохи.