До цієї збірки ізраїльської новели увійшли вісім оповідань — по одному на кожного автора, — написаних на івриті протягом двадцятого століття і дозволяють певною мірою (зрозуміло, далеко не повною) простежити розвиток сучасної ізраїльської літератури. Якщо хтось із ваших друзів вирішить познайомитися з ізраїльською літературою, можете сміливо рекомендувати йому нову книгу видавництва «Текст» із серії. "Проза єврейського життя" під назвою "Кіпариси в сезон листопада" (2006). Втім, і для тих, хто вже знайомий з івритською літературою в російських перекладах, ця книга, певен, виявиться не зайвою. Вона невеликого формату і зручно поміщається в сумки. Рідко знайдеш книгу, де на такий невеликий обсяг тексту припадало стільки сумного сенсу. Сумні історії. Та що ж поробиш, якщо й життя євреїв у минулому столітті було не надто веселим! «Кіпариси в сезон листопада» — збірка оповідань ізраїльських письменників переважно старшого покоління, інші з яких розпочали свій творчий шлях ще до державотворення Ізраїль. Цікаво, що всі вони є вихідцями з колишньої Російської імперії (або, якщо завгодно, СРСР) та Польщі. Упорядник і перекладач — чудовий ізраїльський письменник Світлана Шенбрунн, відома уважному російському читачеві за романом «Троянди та хризантеми» (вид-во «Текст», 2000) і тоді висунутому на Букерівську премію. Шенбрунн вдалося зібрати не просто чудові новели, а й показові чи що, що маркують різні стилі та напрямки минулого XX століття. «У столітті, що завершилося, — пише відомий російський гебраїст Олександр Крюков, — нова література на івриті опанувала, а також у тій чи іншій формі і мірі ввібрала практично весь спектр літературно-художніх жанрів, стилів і прийомів класичної російської та інших кращих літератур світу. Протягом століть вона залишається відкритою всім ідеям інших культур». Імена, представлені у збірнику, належать першій низці ізраїльської літератури на івриті. Але в Росії не всі вони відомі так добре, як, наприклад, нобелівський лауреат Шмуель Йосеф Агнон, чия розповідь "Фернхайм" відкриває книгу. На жаль, мало друкували у нас Двору Барон, «чи не першу жінку, яка почала писати на івриті». Будучи дочкою рабина, вона чудово знала про трагічну долю жінок, відкинутих чоловіками і, відповідно до галахічними приписами, безжально вирваними не тільки з чоловіка серця, а й з чоловіка вдома. Цій непростій темі присвячено оповідання «Розлучення», яке слід було б віднести до рідкісного жанру документально-психологічної прози. Практично всі новели збірки сповнені справжнім трагізмом — не ситуаційними негараздами, а глибокою метафізичною трагедійністю буття. Це не дивно, коли йдеться про страшні наслідки Катастрофи, що розтягнулися на все минуле століття, як у розповіді Аарона Апельфельда «На узбіччі нашого міста». Але всесвітній сум, здається, майже матеріально, зримо і грубо присутній в оповіданнях Іцхака Орена «Фукусю» та Гершона Шофмана «В облозі та в неволі», що оповідають про події між двома світовими війнами - перша в Китаї, друга у Відні. І не випадково назва книги повторює назву оповідання Шамая Голана «Кіпариси в сезон листопада», присвяченого старому кібуцнику Бахраву, одному з «халуцим», піонерів освоєння Ерец Ісраель, тепер випав із життя, що виявилося зайвим і в сім'ї, і в рідному кібу отже, і в країні, якою він віддав себе без залишку. При яскравому національному колориті історія ця загальнолюдська, що настирливо постійно повторюється в усі часи і в усіх народів. Впевнений, багато читачів порадіють несподіваній зустрічі з Шамаєм Голаном, чиї романи та новели виходили в Москві ще в 90-х роках, коли масові тиражі івритських письменників у перекладах російською мовою здавалися сміливою мрією. Книга оповідань письменників Ізраїлю зібрана з найбільшим смаком і тактом: незважаючи на різноманітність оповідальної стилістики авторів, всі новели ретельно підібрані в похмурій гамі трагічного ліризму. Збірник значною мірою є результатом івритської новелістики, який ми застаємо її до початку 90-х років XX століття до активного входження до літератури нового постмодерністського покоління молодої ізраїльської прози.