Ще 2500 років тому Сунь-Цзи радив уникати штурму міст через неминучість важких втрат — набагато більших, ніж у польовій битві. На початку осені 1941 року Гітлер категорично заборонив своїм генералам штурмувати радянські міста, проте через рік відступив від цього правила під Сталінградом, що призвело до розгрому армії Паулюса і перелому в Другій Світовій війні. Сталін вимагав брати міста за будь-яку ціну — цифри втрат Червоної Армії в Будапешті, Кенігсберзі, Бреслау, Берліні жахають, мимоволі змушуючи задуматися про необхідність таких операцій. Натомість і нагороджували за успішні штурми щедро — в СРСР було започатковано ціле сузір'я медалей «За взяття» ворожих міст. Ціною великої крові вдалося виробити ефективну тактику вуличних боїв, створити спеціальні штурмові групи, батальйони та цілі бригади, накопичити найбагатший бойовий досвід, який, здавалося б, гарантував від повторення колишніх помилок,— однак через півстоліття після Перемоги наші генерали знову «наступили на ті ж самі граблі» під час штурму Грозного… У новій книзі провідного військового історика, автора бестселерів «„Лінія Сталіна“ у бою», «1945. Бліцкриг Червоної Армії», «Афганська війна. Бойові операції» та «Чистилище Чеченської війни», на новому рівні осмислено та проаналізовано жорстокий досвід штурмів та міських боїв, які досі вважаються одним із найскладніших видів бойових дій.