Пенсіонер Лукич – дід склочний. Точніше, таким він став до старості. Саме з роками його, за життя смирної, "маленької" людини раптом пробило постійно качати права. Його кредо: "хоч у нашому роді ніколи ніяких начальників не було, але в образу себе не дам", спонукає його періодично їздити до районної Управи і напружувати тамтешніх чиновників. Вкотре він їде розбиратися з питанням про "безкоштовний вугілля".