Сама назва роману – Адамантовий ірмос чи хроніки онгону – дослівно перекладається як «Діамантовий псалом або хроніки пекельного полум'я». Чи може церковний піснеспіви складатися з алмазу? І чи може воно сяяти пекельним полум'ям, наприклад, під час літургії? Все питання у тому, під яким ракурсом на це подивитися. Адже давно відомо, що пекельне полум'я дуже часто спалює людину зсередини. З одним християнським священиком таке сталося саме під час Богослужіння. З чудесами ми стикаємося щодня, тільки не бажаємо нічого бачити, мовляв, не може бути нічого такого, що людина пояснити не може. І все ж таки доступ до енергії Космосу люди відчувають. Особливо із мирських людей до цього розташовані письменники, музиканти, поети, художники. Просто тому, що з паралельним Задзеркаллем вони мають більш короткий зв'язок, завдяки духовному таланту. Саме тому з героєм роману відбуваються дивні речі. Чому це так – ніхто досі відповісти поки що не міг, але ця книга, можливо, відкриє завісу Істини, недоступної розумінню людини. Герою доводиться подорожувати за романами різних письменників, що згоріли. До речі, курсивом надруковані дивом уцілілі цитати з романів, що давно згоріли.