Коли Олена Павлова ще тільки йшла влаштовуватися на роботу у відділення імуногенетики однієї празької медичної клініки, вона зустріла лікаря, який намагався вирвати наукову роботу з пащі муфлону. Лікарю вдалося врятувати роботу, а Олені – стати співробітником лабораторії, потоваришувати з багатоликим веселим колективом і в якийсь момент почати вести щоденник. З цього щоденника і народилася ця книга – збірка кумедних і повчальних історій про добрих людей, які вміють і працювати, і відпочивати, і сміятися з себе і оточуючих. А муфлони – доброзичливі, хоч і дикі предки домашніх баранів – так і блукають у чагарниках навколо клініки. І періодично їдять наукові роботи, стаючи все розумнішими та розумнішими.