Ця книга присвячена антропологічному аналізу феномену російського лівого авангарду, представленого насамперед творами конструктивістів, виробничників та фактографів, що зосередилися в 1920-х роках навколо журналів «ЛЕФ» та «Новий ЛЕФ» та таких інститутів, як ІНХУК, ВХУТЕМАС та ГУХТЕМАС. Лівий авангард розуміється нами як саморефлектуюча соціально-антропологічна практика, яка нітрохи не втрачає у своїх художніх достоїнствах через свідоме звернення своїх протагоністів до вирішення політичних та побутових проблем народу, який на початку минулого століття отримав можливість соціального звільнення. Ми звертаємося з відповідними інтердисциплінарними інструментами аналізу до таких різних постатей, як Андрій Білий та Андрій Платонов, Микола Євреїнов і Дзига Вертов, Густав Шпет, Борис Арватов та ін. несвідомого, що описується нами провокативним поняттям «колективна чуттєвість». Колективність означає тут не зовнішню соціальну організацію, а іманентний лад образів відповідних художніх творів-речей, що дозволяє їм одночасно виступати корисними та доцільними, зручними та естетично бездоганними. >