«Гірше позаду…» Як часто повторюють ці слова наприкінці смутних часів, воєн, катастроф, епідемій. Найгірше позаду, і ті, що відсиділися в затишних місцях, приймаються будувати плани на майбутнє, тільки ці плани аж ніяк не завжди гідні і розумні. Найгірше позаду, і вцілілі й дочекані поспішають жити й любити, тільки не всі біди, подвиги й втрати залишилися у минулому. Нехай не зараз, а через Коло маяки знову згаснуть, і ШАЛ СУДЕБ, що розігнався, змете все «з горами і небом, криком і тишею». Щоб цього не сталося, комусь треба зробити крок у невідомість тут і зараз. Щоб цього не трапилося, вічне полювання має, як і раніше, гнати і гнати смерть. Армії на зимових квартирах готуються до майбутніх військових кампаній, непростих, але, поза всяким сумнівом, переможних. У Старій Надді все сильніше вирують політичні та любовні пристрасті. Роке перебирає струни, Ліонель удосконалюється алатською, Селіна вибирає коштовності, Руперт прилаштовує кішку, а Валентин з Арно п'ють вино і вважають лебедів. Незабаром вже зовсім скоро весна. Що вона віщує?