Коли на голові батіг - надягають капелюх. Коли країна дибки – зображають, що все прекрасно. Тим більше, що ось вона, перепочинок у війнах. І в поспішно підновленому палаці отруйною квіткою розпускається «добрий старий двір». І ця квітка, що росте, точно знають, як має виглядати світ – в обох сенсах цього слова. Але чому так душно тим, хто вдосталь надихався пороховим гаром? І навіщо в Стару Придду сповзаються ті, що відсиділися у важкі часи в тилу, адже сповзаються! Лезуть вгору, крокують по сходах, що підвернулися, не особливо придивляючись, а чи не послужила такий чиясь голова? Можна, звичайно, підловити найшвидшого мерзотника і змусити його на дуель, але що це змінить? Нічого! І звучатиме давній танець Кальтарин, і будуть, як у механічній скриньці, робитимуть відповідні па роззолочені фігурки, і буде ціпеніти від нудьги, бубонитиме затверджені слова Його малолітня Величність… Правда, сьогодні у короля радість, йому подарували диво… Правда, інша фігурка може й побрикнути... Правда, в мелодію Кальтаріна може увірватися зовсім інша музика... Але Двір розквітає і міцніє, а Роке Алва, Регент і Перший маршал мовчить і раптом зривається невідомо куди, залишивши розпорядження, підозріло схоже на заповіт. А у Кільця Ернані плани Ліонеля Савіньяка майже зриває незрозуміла буря. Чи не зрозуміла? І чи зможе маршал впоратися з цим... Звіром?!