«Мене колись запитали: "Чим характеризується успіх естрадного концерту та філармонічного, і в чому їхня відмінність?" Я відповів: "Успіх філармонічного – коли в залі мертва тиша, вона ж є провалом естрадного". Естрада потребує реакції глядачів, сміху, оплесків. Ні, зал може бути заповнений і тишею, але вона, ця тиша, має бути кричущою. Артист естради, на відміну від артистів театру і кіно, повинен вміти спілкуватися із залом і мати талант імпровізації, він зобов'язаний з першої ж хвилини "взяти" зал і "тримати" його до кінця виступу. Справжня Естрада зобов'язана дивувати: парадоксальним мисленням, концентрованим сюжетом , гострою репризою, несподіваним фіналом Коли я вперше потрапив на семінар естрадних драматургів, мені, молодому, блакитноокому та наївному, тлумачили: “Вас з дитинства вчать: зійшовши з тротуару, подивися ліворуч, а дійшовши до середини вулиці – праворуч. Ви так і робите, ступаючи на бруківку, дивіться ліворуч, а вас раптом збиває машина праворуч, – це і є закон естради: несподіванка! Дуже образне та точне пояснення! Через кілька років уже я сам, проводячи семінари, коли хотів когось похвалити, говорив: "У нього мізки набакир!" Це означало, що він бачить світ по-своєму, оригінально, не як усі…»