«Я ніколи не писав детективів, можливо, це перший і останній. Просто захотілося раптом пірнути в новий для себе жанр і по-своєму його урізноманітнити: додати до детективної фабули трохи гумору, трохи суму, трохи ексцентрики і, навіть, трохи фантастики — словом, вирішив здивувати чимось незвичайним. І здивував на свою голову! Завершивши повість, я, ще в рукописі, дав її прочитати моїм найкритично налаштованим друзям. Хтось хвалив, хтось робив зауваження, хтось давав поради… Але були й ті, хто категорично вимагав докладного обґрунтування поведінки моїх героїв та моїх вигадок — з наукового погляду, юридичного, технічного, медичного… Я почав гарячково вивчати підручники з хімії, сопромату, медицини, юриспруденції, я був уже на порозі написання повноважної дисертації, але вчасно зупинився, бо зрозумів: хіміком, механіком, юристом чи кардіологом мені вже ніколи не бути, та, мабуть, і не треба. Єдине, що стало зрозумілим, — це необхідність короткої передмови…»