Первобутня петрогліфіка Верхнього Єгипту включає, як одну з генеральних тем, численні графіті великих «дивовижних» човнів, переважна частина яких знаходиться за десятки кілометрів від Нілу, на півдорозі безводними скелястими вадами Східної пустелі до Червоного моря. Характерна форма суден, з високо загнутими вгору носом і кормою, породила «непримиренні» академічні версії їх якщо не фізичного, що передбачає іноземне вторгнення, то художнього запозичення з Месопотамії, чи приналежності аборигенної культово-образотворчої традиції, що стояла за канонічним виглядом і » фараонів та його богів. При цьому у всіх таких наукових гіпотез-альтернатив є об'єднуючий початок: апріорне заперечення дослідниками навіть найменшої ймовірності того, що висічені на камені в глибині пустелі «кораблі» колись дійсно ходили тутешніми з давнини і донині найважливішими для Єгипту після Річки . Тим часом очевидно, що верхньоєгипетські східні вади, що відрізнялися великими водозборами, чиї скельні ложа прославилися доісторичними малюнками як окремих човнів, так і цілих флотилій, є руслами пересохлих приток, що впадали в Ніл на попередніх етапах зволоження глобального і північноафриканського. Чи не позначився подібний етап (так званий великий атлантичний оптимум голоцену, остання третина V – перша третина IV тис. до н. е.) у «човнових» петрогліфах фараонівської передісторії? І якщо зображені на скелях, кам'яних брилах і артефактах нільського басейну найдавніші судна були не химерою «онейроїдної» свідомості, а прикметою повсякденного життя доісторичних художників, то набуває особливого сенсу розмова про відповідні суднові конструкції та матеріали, які, можливо, послужили ключів до актуальних проблем гідрології «Країни Великого Хапі» напередодні її цивілізації.