Видатний російський релігійний філософ Семен Людвігович Франк (1877-1950), чудово послідовно розвиває основну парадигму російської релігійної філософії – парадигму Всеєдності, у поміщених у цьому виданні роботах виступає в нехарактерній для себе ролі – виходить за межі чистої, якщо так чистої, якщо так , філософії і створює плідну модель поєднання останньої з богослов'ям. У цій книзі Франк викладає основи християнства і доводить, що весь істотний зміст християнства ґрунтується на релігійному досвіді, на «зустрічі людського серця з Богом», на живому «спілкуванні з Богом». Розрізняючи два поняття віри, віру як довіру, і віру як достовірне знання, Франк показує, що довіра до авторитету передбачає такі переживання, які свідчать, що авторитет справді висловлює істину про Бога. Отже, навіть віра в релігійний авторитет спирається на віру як знання, що ґрунтується на релігійному досвіді. Так само він доводить зв'язок нашої довіри до «позитивного одкровення» з нашими безпосередніми релігійними переживаннями. Філософ докладно розбирає поняття страждання в рамках релігійної концепції та історико-культурного розвитку, що взагалі характерно для більшості російських філософів XIX та початку XX століття.