Найчастіше мистецтво веде нас у крайнощі, воно нещадно і закохане у смерть. В інтерв'ю, показаному на телебаченні в 1961 році, Селін заявив: «Я розстелив на столі свою шкіру, тому що – не забувайте одну річ – смерть приносить неймовірне натхнення. Якщо ви не покладете на стіл свою шкіру, у вас нічого не вийде. Доведеться заплатити». У справжнього художника пристрасть до глибини та потужності зображення пересилує інстинкт самозбереження. Ніжинський вистелив своєю шкірою театральні підмостки. Він пізнав стрімкий зліт до виняткової мети, до нескінченності, а після цього ще стрімкіше падіння. За кульмінацією негайно сталася аварія: здавалося навіть, що вона таємничим чином спочатку була закладена в ньому, тому у долі танцівника такий кінець виявився неминучим. Як писав Стефан Цвейг: «Той, чиє життя – трагедія, вмирає як герой».