У той віддалений час, коли стародавні індоєвропейці стали усвідомлювати навколишній світ як струнку систему, вони почали визначати в ньому місце для себе та свого суспільства. Розуміючи Всесвіт як втілення гармонії та єдності, протилежних хаосу, індоєвропейці вважали, що цей порядок за необхідністю керується Єдиним законом, що рухає всю світобудову, а разом з ним богів і людей. Сучасній людині надзвичайно важко уявити цей всеосяжний язичницький принцип. Великий духовний порив був настільки грандіозний, що світло істини сяяло протягом багатьох століть і навіть продовжило свій вплив після розпаду індоєвропейської єдності, коли окремі народи великої мовної сім'ї розселилися доброю половиною Євразії.