Ця книга написана так давно, що світ, тріснувши навпіл, встиг розлетітися на частини, але ми, перебуваючи у щасливому незнанні, тоді навіть не підозрювали про своє майбутнє. Але що б було, знай ми? Що б це змінило? Питання про що моя книга щоразу ставить мене в глухий кут, адже книга - це дзеркало, в якому кожен бачить своє відображення, бачить себе таким, яким він не став, або не бачить зовсім, давно вже переставши відображатися. Мабуть, вона про місце медіуму у сучасному світі. Що це – дар чи прокляття? Про лжепророків і пророцтва, про те, як вони подібно до Матриці програмують людське життя. Про містику, з якою хоч раз у житті стикався кожен. Про тих, хто намагається заглянути в потойбічне дзеркало, та наслідки цього кроку. Люди чекають світла в кінці тунелю, але для когось світло таке яскраве, що він згоряє вщент. А ми, що залишилися живими, збираємо попіл нещасного жменями, і хтось підкидає його над собою, розвіюючи за вітром, а хтось зберігає за склом у настанову нащадкам.