«Похорон коника», безумовно, можна назвати психологічним романом кінця століття. Його побудова та сюжетоутворення пов'язані не так з прозою, як з поезією – основним видом діяльності автора. Психологія, самоаналіз і самопізнання, побачені крізь призму поезії, дозволяють показати героя у прикордонних та фатальних ситуаціях. Чим відрізняється живе, рідне, що тремтить від неживого і чужого? Що достовірно в нашій пам'яті, що пов'язує нас, нинішніх, з нашим нечуваним минулим? Як людина здійснює свій вибір? У що він вірить? Ці проблеми вирішує автор, розповідаючи трепетну притчу, вдаючись до різних мовних верств – від інтимної лірики до відчуженого трактату. Гострий, напружений лист занурює читача в якийсь світ, де ми колись були. І автор розповідає про те, що всі знають, але не говорять...