«Я стою при вході до зали гральних автоматів, у тіні під'їзного козирка. Я стою і розглядаю фасад старої хрущовської п'ятиповерхівки, збудованої, як абсолютну більшість будинків у цьому мікрорайоні, тридцять років тому. Я розглядаю цей фасад надзвичайно уважно та захоплено. Захопленістю цієї я завдячую одному нещодавно зробленому спонтанному висновку: чому, власне, я, вивчаючи з боку цей обдертий, малопридатний для життя курник, називаю його старим? Йому, якщо вдуматися, стільки ж років, скільки і мені, він, можливо, навіть на пару років молодший за мене, що, по суті, нічого не змінює в обставинах, що склалися…»