«Ось читаєш, наприклад, якісь тексти. І бачиш, що в одного автора думки в тексті бредуть, як колони військовополонених по столиці імперії, що згоріла. третього — їжака біжать за зайченятами. У четвертого думка одна, але він її так ганяє шваброю по підвалу, що за облізлою і не встежиш. сьомий веде в ночі протокол допиту цілого табору циган, підспівуючи у строкатих кибиток найбільш вдалим формулюванням. У кого як, коротше кажучи. вільною рукою замурзану мальвіну, холодний піщаний вітер із пагорбів рве стрічки та кульки».