З першого погляду може здатися ніби Танечка живе у горезвісному "світлому майбутньому". У настання якого одні не вірять, інші сподіваються, а треті, стиснувши зуби, намагаються працювати щоб це саме "світле майбутнє" колись настало. Але це не так. Зовсім не так. Скажіть, будь ласка, що це за світле майбутнє таке, якщо колишня староста класу відлітає проходити практику на станцію "Орбіталь-16", а таємно закоханий у неї вчорашній школяр так і не наважується висловити свої почуття. Як же так?! У світлому майбутньому дівчата, яких ми любимо, безперечно повинні залишатися з нами. Але що таке таємна шкільна закоханість Коли Підводного порівняно зі ста дев'яносто трьома станціями "орбіталі"? На Марсі ось уже півсотні років як цвітуть яблуні під світлом великого справжнього та шести маленьких рукотворних сонців. Однак молодий Марс, зовсім як дівчина-старенька Земля, поділений межами п'яти різних держав. Яке ж це "прекрасне далеко"? Без об'єднаного людства, без великого кільця розумних світів, без миру в усьому світі? І комунізм досі не збудували. Безперечно – це не майбутнє. Зовсім не майбутнє. Може бути справжнє? Танечка – молодий фахівець. Приїхала працювати за розподілом у велике місто. Мама, тато, брати і сестри залишилися приблизно за триста кілометрів геть у той бік. Чи правда вона така сильна, як вважає себе. Чи впоратися? Справиться. Перший форпост людства у далекому космосі. Доля держав та держав. Штучні інтелекти. Скип'ячена Венера. Робота, дуже багато роботи зі спеціальності та за її рамками. А як ще можна перекувати сьогодення у майбутнє якщо не на заводі і не в лабораторії? Помиляються ті, хто вважає, ніби час героїв минув. Воно тільки настає. Це дуже чудово, коли сонце сходить над планетою.